Головна main Конституційний Суд: бути чи не бути, чи яким йому бути

Конституційний Суд: бути чи не бути, чи яким йому бути

60

Пан Коліушко визнав необхідність реформувати порядок призначення суддів і підкреслив важливість прийняття Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів і геноциду 1998 року.

Ці питання обговорила Світлана Сидоренко спеціально для KyivPost з керівником Центру політико-правових реформ Ігорем Коліушком. Пан Коліушко визнав необхідність реформувати порядок призначення суддів і підкреслив важливість прийняття Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів і геноциду 1998 року.

— Пане Коліушко, на вашу думку, чи варто серйозно сприймати заклики до розпуску Конституційного Суду України? Чи справді потрібно зараз це питання на часі?

— Я щиро вважаю, що це питання підіймати не варто, але час від часу воно все одно виникає. І це вже не вперше. Нагадаємо, починаючи з 2020 року, а особливо з 2021 року, лідери партії «Слуга народу» та президент Зеленський постійно демонстрували невдоволення існуванням та діяльністю Конституційного Суду України.

Замість того, щоб налагоджувати добрі стосунки між різними гілками влади, команда президента Зеленського постійно намагається сваритися з Судом, часто порушуючи Конституцію. Більшість суддів цього Суду, всі його члени, завжди були готові слухати Президента України (і Зеленського, і його попередників), тому що вони бояться, що Суд буде розпущений або його фінансування буде скорочено. Але водночас вони хочуть, щоб їх поважали як незалежну гілку влади, щоб їм не наказували, а ще гірше – змушували приймати незаконні рішення. Коли це траплялося в минулому, судді збунтувалися.

Отже, що ми бачимо сьогодні? Офіційний представник президента в суді [Федір Веніславський] одночасно є народним депутатом, що заборонено українським законодавством. Відверто закликає до розпуску суду. Таке ставлення Офіс президента демонструє з кінця 2019 року [рік, коли Зеленський став президентом].

Також ми бачимо суперечливі рішення Суду щодо антикорупційного законодавства. На мій погляд, справді важко пояснити рішення Суду від 27 жовтня 2020 року, яким було визнано неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу України «Про декларування недостовірної інформації» та заморожено весь правовий механізм протидії корупції: стаття 366-2 Кримінального кодексу України «Про декларування недостовірної інформації». Зміни були внесені до Кримінального кодексу України в грудні того ж року і наразі діють. Знімають кримінальну відповідальність за ненавмисне оголошення недостовірної інформації. Це створило справжню кризу, тому що за цією статтею вже неможливо відкрити кримінальне провадження.

Але це рішення також через бездіяльність Верховної Ради та Президента України, адже коли хтось подає конституційну скаргу про неконституційність закону, Суд відкриває провадження, яке триває кілька місяців, а то й років. Якщо протягом цього часу оскаржуваний закон буде змінено, Суд закриє провадження без розгляду зміни закону. Тому виникає питання: ви всі бачите, які аргументи викладено в конституційному зверненні, яке часто містить обґрунтовані пропозиції змін до закону. То чому б не виправити їх завчасно? Чому б не внести зміни до закону, щоб він відповідав Конституції й тим самим не допустити зупинки судових справ.

Чомусь ні Президент, ні керівництво парламенту не думають про це. Чекають, доки суд винесе рішення, і тоді починаються пошуки недоліків у рішенні. Потім у 2020 році Президент вніс до Верховної Ради подання про розпуск Суду та звільнення всіх його суддів, що є абсолютно неконституційним. Потім він перевищує свої повноваження та звільняє двох суддів із Суду, створюючи бюрократичну халепу, яка триває вже понад рік.

Підсумок полягає в тому, що зараз у Суді є багато позовів. Справді, думаю, причиною цих позовів є недбале призначення суддів. Призначають недобросовісних і непрофесійних кандидатів. Але це не означає, що Суд непотрібний і ми повинні його розпустити. У змішаній моделі правління Конституційний суд має вирішальне значення через конфлікти, які виникають між різними гілками влади. І тільки суд може ефективно розв’язувати ці проблеми. У більшості країн ЄС, до яких Україна намагається вступити, є такий суд.

— В Офісі президента заявили, що країні потрібна нова судова реформа, оскільки попередня визначила Конституційний Суд України недоторканним. На вашу думку, чи справді в Україні потрібна додаткова судова реформа?

— Прийняті у 2016 році зміни до Конституції, які, по суті, є судовою реформою, суттєво вдосконалили Конституцію в частині регулювання судоустрою і самого Суду. Вони не є досконалими й можуть потребувати певного доопрацювання. Але говорити про скасування цих реформ взагалі було б неправильно.

Завдяки цим реформам статус суддів Суду покращився, але не розв’язано ключову проблему – призначення їх до суду з’їздом суддів. Судді, яких призначає Конгрес, завжди були найслабшою ланкою в нашій системі конституційного правосуддя. Тому, на мою думку, необхідно змінити порядок призначення суддів Суду, усунувши з процесу З’їзд суддів.

Загальновизнано, що судді Суду можуть бути звільнені самим Судом. Але до Конституції можуть бути внесені зміни, щоб дозволити імпічмент суддів Суду на додаток до їх звільнення. Так, наприклад, якщо суддя вчиняє злочин, через що він втрачає довіру, вотум недовіри може бути винесений за підтримки 3/4 парламенту, або за рекомендацією президента, 3/5 підтримки парламенту.

Подібна процедура є в інших країнах, а у нас її немає. Це не загрожувало б автономії суддів Суду, але створило б механізм запобігання «божевільним» ситуаціям, подібним до тієї, що була з Олександром Тупицьким [12-й Голова Конституційного Суду України, який втік до Австрії, щоб уникнути кримінальних звинувачень в Україні].

— Чи може нова судова реформа вплинути на політичну стабільність в Україні, особливо у воєнний час?

— Зміни до Конституції, про які ми говорили вище, зараз неможливі через воєнний стан. Водночас можна щось зробити щодо Закону України «Про Конституційний Суд України» – зокрема, положення Конституції про конкурсний відбір суддів, яке було додано у 2016 році, але досі не імплементовано. Було кілька законопроєктів про створення спеціальної кваліфікаційної комісії, яка відбиратиме кандидатів за їхньою кваліфікацією та доброчесністю до їх розгляду Президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів. На жаль, кожна гілка влади почала по-своєму трактувати вищезазначене положення.

Експрезидент України Петро Порошенко створив власну конкурсну комісію. З’їзд суддів не створював жодної комісії, а постановив, що її функції виконуватиме рада суддів, що є прямим порушенням Конституції. Верховна Рада вирішила розглянути кандидатури, подані депутатськими фракціями, при цьому роль комісії виконує профільний парламентський комітет, що також є порушенням Конституції.

— Яка міжнародна позиція щодо судової реформи в Україні, чи тут не грають наші іноземні партнери?

— Світ уважно стежить за розвитком подій в Україні навколо цих питань, зокрема за дискусіями про те, чи має Суд продовжувати існування. Будь-яка спроба України відійти від визнання верховенства права в цій чи будь-якій іншій сфері буде дуже шкідливою для нашого просування до членства в ЄС.

— Як ви вважаєте, чи потрібно Україні ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду щодо військових злочинів і геноциду 1968 року? Зрештою, є низка країн, які не ратифікували його з різних причин, побоюючись, що це призведе до іноземного втручання у національне законодавство.

— Так, є дискусія з цього приводу, але, на думку більшості юридичної спільноти, Римський статут потрібно ратифікувати. Ми виграємо від цього набагато більше, ніж ризикуємо.

На сьогодні Російська Федерація є найбільшим порушником міжнародного права щодо військових злочинів. Тому ми звертаємося до Міжнародного кримінального суду, хоча самі його не ратифікували. Наша влада боїться, що наші воєначальники можуть бути притягнуті до відповідальності. Однак ми не можемо вимагати відповідальності від інших, якщо самі її не приймаємо. Тому потрібно наводити лад і не займатися юридичними хитрощами.

Якщо ми, як країна, займаємо чітку позицію щодо дій, які міжнародне право визнає злочинами геноциду, злочинами проти людяності, військовими злочинами та злочинами агресії, ми не повинні терпіти їх, ми повинні боротися з ними за допомогою як внутрішнього законодавства, так і шляхом ратифікації Римського статуту та приєднання до юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

— 20 травня 2021 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного кримінального та гуманітарного права», який президент Зеленський не підписав. Як ви вважаєте, чи потрібен Україні цей закон?

— Чотири роки над цим законом працювали провідні експерти, впроваджуючи в нього численні норми міжнародного права про воєнні злочини. Тому закон однозначно якісний і потрібен Україні. Але наша влада стурбована можливою відповідальністю наших військових командирів за військові злочини. Мабуть, тому президент його не підписав, а повернув у встановлений термін для повторного розгляду. Отже, зараз цей дуже потрібний закон опинився в підвішеному стані.

Переклад: Центр політико-правових реформ

Завантажити більше пов'язаних статей

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.