Головна main Cолідарна відповідальність у банкрутстві: що це?

Cолідарна відповідальність у банкрутстві: що це?

116

У банкрутстві не може бути реалізовано принцип: перший добіг – перший отримав

Здається, найдивовижнішим нововведенням останньої реформи законодавства про банкрутство стало введення солідарної відповідальності в основний у цій сфері закон. У зв’язку з цим, виникає запитання до законодавця: яке відношення цей традиційний правовий інститут шлюбно-сімейного законодавства має до банкрутства?

Якщо мовити про банкрутство фізичної особи, то можна спробувати пошукати пояснення. Нагадаємо, свого часу існували пропозиції щодо можливості визнання неспроможними домогосподарства. Однак, така ідея досить логічно нівелюється тим, що у банкрутстві неспроможною визнається особа, а не група осіб. Так, міжнародні документи оперують поняттям банкрутства групи компаній, але і тут йдеться про окремі юридичні особи.

Є припущення щодо того, що у корпоративному банкрутстві, введення солідарної відповідальності може завдати більше шкоди існуючим у цій сфері правовим концепціям, ніж допомогти виконати основну мету цього законодавства – максимально наповнити конкурсну масу.

Спробуємо в цьому розібратись. Нижче наведено кілька спірних позицій, звичайно, для обговорення.

Вважаємо за доцільне звернутись до чинного законодавства, де солідарна відповідальність передбачена і вона виконує важливу і достатньо природну роль.

У законодавстві про компанії солідарна відповідальність передбачена для керівників та членів органу юридичної особи за зобов’язаннями компанії, що виникли у зв’язку з перевищенням зазначеними особами представницьких функцій. У цьому випадку все абсолютно зрозуміло – особи, які умисно діяли з порушенням закону чи статутних документів, повинні розділити відповідальність за невиконані відповідні зобов’язання.

Абсолютно зрозумілими є і ситуації, коли група осіб створює юридичну особу і несуть відповідальність спільно – всі вони в рівній мірі мають відповідати за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації такої юридичної особи.

При формулюванні таких правил у праві компаній враховуються і підходи, на яких ґрунтується концепція юридичних осіб. Однією з відомих засад цієї концепції є те, що засновник чи учасник юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її засновника чи учасника, крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Для прикладу, наведемо один такий випадок, передбачений для такого виду юридичних осіб як повне товариство. Передбачення тут солідарної відповідальності пояснюється тим, що учасники повного товариства спільно діють від імені товариства, а тому повинні спільно (солідарно) нести додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить. Саме це правило передбачено у цивільному законодавстві України.

Ще одна сфера, в якій використовується солідарна відповідальність є законодавство про цінні папери. Точніше, йдеться про окремий вид цінних паперів – ордерні цінні папери. У більшості країн світу випуск, обіг і погашення таких цінних паперів регулюється нормами вексельного законодавства.

Унікальність і зручність векселів як так званих комерційних цінних паперів полягає в тому, що усі учасники відносин за векселем, якими є векселедавець та усі індосанти (будь-який попередній володілець векселя за певним виключенням), несуть солідарну відповідальність за вексельним зобов’язанням. Суть таких механізмів полягає в тому, що особа може висунути вимогу повернути борг до будь-якої зобов’язальної особи. Відмова у виконанні зобов’язання за векселем практично автоматично (після виконання досить технічної процедури – вчинення вексельного протесту) стає виконавчим документом, чим робить цей юридичний інструмент надзвичайно ефективним. Іншим важливим наслідком пред’явлення і виконання солідарної вимоги за векселем є те, що кожний із кредиторів має право пред’явити боржникові вимогу у повному обсязі.

Може автори ідеї запозичити цей правовий інструмент для відносин неспроможності намагались зробити і банкрутство таким самим привабливим? Не відомо.

Але в кінцевому рахунку це певним чином нівелює переваги банкрутства як ефективного механізму повернення боргів. Уявімо, що солідарна відповідальність у банкрутстві використовується саме так, як це передбачено у вексельному законодавстві. Тоді, будь-який кредитор замість того, щоб ініціювати процедуру визнання боржника, у якого вже майна немає, але є кілька чи багато інших кредиторів, що стоять у черзі на задоволення вимог, неспроможним, звертається з вимогою до керівника боржника, який може бути успішним і мати житлові будинки у кількові країнах, земельні ділянки, яхти, частки участі у низці бізнесів, цінні папери, кошти на багатьох рахунках, криптовалюту та ін. Тоді виникає просте запитання, навіщо звертатись до дорогої, тривалої і в Україні непередбачуваної процедури банкрутства, якщо можна як у вексельному законодавстві за спрощеною процедурою отримати передбачуване судове рішення і віддати його фахівцям на виконання?

Також, це може становити і загрозу для корпоративних відносин – потенційний кандидат на посаду керівника компанії буде розуміти високі ризики у подальшому стати об’єктом для судових переслідувань з метою перекласти на нього частину чи усю майнову відповідальність часто за природні помилки у прийнятті управлінських рішень або, може, і бути притягнутим до кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства.

Таке мав за мету законодавець? Мабуть, ні.

У банкрутстві не може бути реалізовано принцип: перший добіг – перший отримав. Значить, у такий спосіб руйнується основа законодавства про банкрутство. Нагадаємо, конкурсне право базується на інших концептуальних засадах, серед яких головним є проведення колективної процедури.

У цьому контексті зазначимо, що у Цивільному кодексі передбачені наслідки для правочинів, укладених внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною – вони визнаються судом недійсними. Саме такі наслідки умисних дій керівника чи інших осіб, що завдали шкоди кредиторам та іншим заінтересованим особам, передбачені практично в усіх системах банкрутства у світі і у законодавстві України, а не перекладення повної матеріальної відповідальності на третю особу.

Солідарна відповідальність у тому вигляді, як вона представлена у законі про банкрутство (пропонуємо ігнорувати кримінально-правові аспекти такого правопорушення), за всіма ознаками нагадує договір поруки, де керівник виступає поручителем за виконання усіх зобов’язань компанії, яку йому передали в управління. Але це є додатковою (субсидіарною) відповідальністю договірного характеру.

Нагадаю, вже на перших після прийняття Кодексу з процедур банкрутства публічних заходах я закликав фахівців достукатись до законодавця і як можна скоріше прибрати із закону цю прикру концептуальну помилку.

Вище розглядались деякі загально-теоретичні аспекти окремих положень законодавства про банкрутство і практика застосування правових норм щодо відповідальності не аналізувалась. Також не вивчались і положення Кодексу з процедур банкрутства стосовно відповідальності керівника за невиконання зобов’язання боржника звертатись у певних випадках до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Узагальнюючи хочеться зазначити, що внесення змін до закону про банкрутство практично шляхом додавання слова “солідарна” до положень стосовно субсидіарної відповідальності, передбаченої у тексті попереднього закону, є абсолютно недостатнім. Перед суддями стоїть важке завдання щодо того, як коректно застосовувати зазначені норми закону за відсутності додаткових положень, необхідних для належного представлення цього правового інституту до неприродніх відносин.

Автор: Олександр Бірюков, д.ю.н., радник Юридичної групи LCF

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.