Голова міста Сватове Євген Рибалко: «Тут закон ніколи не писався з великої літери, і особливо — зараз»

«За останнім переписом населення 72% сватівчан вважають українську мову рідною», — Є.В. Рибалко.

IMG_1

— Розкажіть про свою діяльність як міського голови міста Сватове. Яка зараз ситуація у місті?

 

— Міським головою міста Сватове я став у 2002 році. Потім з 2005 по 2007 рік я перебував на двох посадах: голови Райдержадміністрації та міського голови. А в 2007 році за невиконання місцевого бюджету мені висловили недовіру і в березні 2007 року мене звільнили з посади. Хоча я єдиний голова, який того року виконав бюджет; ми два роки підряд були першими у збиранні врожаю. Тоді в Луганській області із 17 глав адміністрацій 11 були звільнені через недовіру. Інші, певно, домовились. Я ні з ким не домовлявся, я чесно виконував свою роботу, нікого не звільнив, лише одного архітектора, і того за пияцтво.

Ті, хто тоді перебували на посадах, які закликали народ виходити на псевдо-референдуми, ті і надалі залишаються на своїх посадах, але вже при президенті Порошенку і при демократі Яценюку, при цій «жидо-масонській ложі», займають певні посади і впливають на соціально-політичну ситуацію в нашому регіоні, в країні в цілому. Тому дивуватись тому, що  Опозиційний Блок на території східних областей набирає більше ніж 30% не потрібно. Це все роблять ті, хто не хоче щоб війна на Сході України закінчилась.

Розказують, що чи не щодня виділяються мільярди на армію. А я бачу, в якому стані зараз армія, бо я перший, хто її тут годує, хто годує переселенців. Більше 10 тисяч тимчасово переміщених осіб пройшло через Сватове з Луганської області. Сьогодні в Сватово знаходиться 14 підрозділів військових. Я бачу все, що відбувається, як відбувається, я бачу як ремонтується техніка.

І взагалі, на мою думку, поки в нашій країні не буде спеціалістів, які братимуть усю відповідальність на себе та примати певні управлінські рішення, оцей бардак, брехня будуть існувати в Україні.

Що ще цікавого. Якщо поглянути сьогоднішнє міліцейське зведення, то побачимо там інформацію про зупинення машин з такими товарами як вугілля, найпопулярнішим на вивезення є поліорітан 270-й, який везуть з Луганська в сторону Харкова. Така цікава картина: українська влада платить зарплату шахтарям Луганської та Донецької областей, а терористи з ДНР і ЛНР продають вугілля на свій розсуд. «Интересно девки пляшут».

Ми говорили про те, щоб зробити певні перевалочні бази, щоб добуте вугілля привозили в ці точки, а звідти відправляти його далі по всій Україні, і так було б правильно. Але так не можна. Це називається «фінансування тероризму на деяких територіях України». А коли ешелонами уходить з Дебальцеве вугілля, це називається «вирішення державних питань». Тоді я не розумію, а що в нас за держава, що нам робити, людям дурним, які помиляються у сприйнятті держави, в тому де влада, і хто буде розказувати про програми дій — в тому числі з урегулювання конфлікту, тобто війни в Донецькій і Луганській області, — як будуть розподілятись засоби для відновлення тих регіонів, які постраждали.

Виявляється, щоб захистити якісь проекти і розраховувати на підтримку держави у соціально-економічних питаннях розвитку, треба щоб щось було знищено. Тобто, щоб отримати гроші на ремонт водоканалу, мені його просто треба підірвати.

 

IMG_2

 

—Місто Сватове жодного разу не було захоплено, терористи приїжджали, але, мабуть,

отримували «прочухан», — це відомо з розповідей місцевих жителів. Місто не зазнавало обстрілів. Хотілось би дізнатись — чому так? Можливо, тому, що місто не є якимось стратегічним об’єктом? Чи, можливо, через певні настрої населення? Чому так вийшло, що тут тихо, мирно, спокійно?

 

«Знаєте, я жив на своїй території, в Україні, я дотримувався усіх нормативних актів. А на сьогоднішній день якісь недоумкуваті безумці, під впливом ворожої пропаганди, почали розказувати божевільні казки».

 

— Декілька разів до нашого міста приїжджали певні озброєні люди, розказували, що необхідно організувати «волевиявлення» людей.  Поговорили ми з ними. Слава Богу, вони поїхали геть. І якщо в Старобільську, Троїцьку певна ініціативна група і зустрічала цих людей озброєних, які  казали, що вони «прийшли з миром», то в нас такого не було.

Проте бюлетені для голосування на псевдо-референдумі вони все ж таки привезли. А хто виходив на ці референдуми? Ледарі та негідники — ті, хто не хочуть працювати, ті, хто не звик і не хоче робити добро. От і вийшла ця вся бездар, «гоп-стопщина»  на ці псевдо-референдуми. Ми не відкривали школи для проведення референдуму, бо це не був державний референдум, або хоча б референдум, затверджений рішенням обласної ради. Референдум має проводитись відповідно до певних законодавчих норм. Тому люди «голосували» на лавочках, з якимись урнами.

Взагалі, весь бардак відбувається бо люди не зайняті, виробництва немає, від безвиході почали шукати якісь виходи. І тут їм підсунули цукерки, які називаються «ДНР» і «ЛНР». В цих регіонах завжди панував правовий нігілізм, незнання закону. Тут закон ніколи не писався з великої літери, і особливо — зараз.

Згодом почались звинувачення, ніби через мене людей, які приймали участь у референдумі, ніде не беруть на роботу. На це хочу сказати одне: я радий, що Служба Безпеки України працює, кінець-кінцем, хоч таким чином. Але якщо вчора ти хотів вивісити прапор іншої країни, то сьогодні ти маєш бути покараним.

А от, наприклад, прокурор Сватівського району, живий корупціонер. Як він може дотримуватись закону і порядку і вимагати цього від інших, якщо сам загрузнув у корупції? Він тільки 16 липня на будівлі прокуратури вивісив український прапор, а так чекав — а може прийде «ополченіє», батальйон «Прізрак», який приїздив і до нас, може в нас буде Росія.

 

—А які настрої панують серед людей? Я з багатьма мешканцями спілкувалась, у всіх думки неоднозначні. Хтось за Новоросію, хтось за єдину Україну.

 

— Народ мало читає, не вміє аналітично мислити. Якщо опитати більшість, то виявиться, що і в Росії ніхто не був, не кажучи вже про Європу. От кажуть, прийде Путін проведе нам газ і світло. Таке відчуття, що всього цього не було і немає, ЗМІ та телебачення не працювали і не працюють.

За 60 кілометрів звідсіля знаходиться російський кордон. Поїдьте, подивіться, як там живуть люди: які там дороги, які там є можливості працювати і стане все зрозуміло: вас там ніхто не чекає.

Народ неоднозначний, колоритний. Допоки вони не відчують на собі, що таке відсутність електрики та газу, що таке розриви мінометних снарядів, що таке «Гради», вони не навчаться цінувати мир. Можливо, якби вони відчули б це все на собі, вони б усвідомили ціну миру, усвідомили якому прапору молитися.

Сьогодні в нас під Райдержадміністрацією можна спостерігати картину, як люди з окупованих територій приїжджають за пенсіями. Вони кажуть: «А что нам дала Украина?». Так ви ж приїжджаєте за українськими виплатами, що тобі заважає — їдь назад і оформлюй пенсію там.

Одні дякують Україні за те, що вона надає хоч яку допомогу, що зберегла мир,  інші розказують казки про Новоросію.

А взагалі, оця ностальгія нинішнього покоління пенсіонерів за Радянським Союзом, — спогади про любов, про те, якими вони гарними були, скількох могли любили, — зараз вирішує політичне майбутнє країни, а ще треба додати до цього пасивність та інфантильність молодого покоління.

IMG_3

Ми спроміглися захистити Батьківщину на території міста Сватове. Ми не дали сепаратистам вчасно озброїтись, хоча зброю сюди привозили. Ми, перш за все, думали про те, що таке війна; якщо буде конфлікт — будуть жертви, втрати, розруха. А відновлювати нічого ніхто не буде. Тому я, як відповідальний за ситуацію в місті, очолював місцеву самооборону, ми будували блокпости,  влаштовували чергування, допомагали армії, і допомагаємо. І я думаю — дешевше зберегти мир, ніж розв’язати маленьку, локальну війну. Багато хто цього ще не розуміє. Можливо, з часом зрозуміють і скажуть «Дякуємо!».