Інтерв’ю з Кириченко О. І.

Кириченко Олександр Іванович – заступник Голови Мужнародного конгресу захисту прав і свобод людей «Світ».

На сьогоднішній день, законодавство настільки не досконале і настільки багатовекторне, і для того щоб вести господарську діяльність або мати якісь соціальні права, захищати їх, необхідно постійно знаходитись в цьому інформаційному законодавчому полі. Мені випала нагода займатись і з аграріями, і з комунальниками. Більшість питань не досконалі та не доведенні до кінця. Починаючи від утримування житлового будину, яке перебуває в комунальній власності і закінчуючи такою галуззю, як сільське господарство.
Я практик, я працював в адміністрації, я займався всіма соціальними питаннями і сільським господарством, і енергозберігаючими питаннями, і питаннями утримуванням житлових будинків, комунальною власністю та інших форм власності в мегапролісах, містах. Моя робота багатовекторна. Я спілкуюсь з людьми, з керівниками, з тими, хто хоче покращити якість свого життя і якимсь чином визначитись у формах господарювання. Сьогодні перед сільгоспниками стоять дуже важкі задачі, вони знаходяться в такій просторовій невизначеності. Скажімо, оброблюючи землю, керівництво адміністрації області ставить задачі щоб земля використовувалась згідно правил, наприклад, сівозміни. Проте сівозміна передбачає визначену кількість років. А так, як земля взята в аренду у людей, то він несе відповідальність за збереження якості банитету і плодородність цієї землі. У нас відсутня планова економіка у сільському господарстві. Сьогодні на одній і тій же ділянці землі необхідно вирощувати декілька культур: починаючи з овочів і закінчуючи технічними культурами, мається на увазі рапс, сонячникові та масляні культури.
Враховуючи, що сьогодні тваринництво в нас практично повністю винищено і немає тваринної органіки, то для того щоб підтримувати грунти в нормальних, родючих умовах, треба робити штучну органіку: засівати ці землі гірчицею та іншими культурами, котрі приводять її у відповідність. А на сьогоднішній день у нас використовують землю практично лише для вирощування сонячника.
У нас відсутня стабільна економіка для розрахунку кінцевої продукції, а фіксована в цьому випадку ціна лише розрахунок за пої та арендодавців. І, таким чином, доводиться знаходити правильне рішення як для фірми, фермерів, так і для власників поїв, які віддають свої землі в аренду. На сьогоднішній день, село, по суті, зі зміною форми господарювання і входження на ринок крупних консернів, практично, виключає будь-яку працю, окрім механізованої, з високими технологіями. Сьогодні існують комбайни, котрі керуються джипіесами, і в яких не потрібна така кількість механізаторів, яка була раніше. Сьогодні не потрібні “животноводи”, сьогодні не потрібні доярки на фермах, а це вільні руки, люди залишились без роботи, без засобів існування, а здача в аренду поїв практично не покриває потреб, які є в людей.
Що стосується Євросоюзу, те що відомо мені про форми та методи при вступі в ЄС, то там звичайно все регламентується жорсткою економікою: вона планова. Тому є визначені квоти. Ми ж розуміємо, що харчовий ресурс і продукція, яка буде вирощена потрапляє на ринок. На ринку має бути конкурентоспроможність або ж її відсутність – це дасть змогу реалізувати вирощені об’єми сільгоспродукції серед населення. Таким чином на сьогоднішній день регулюється споживання і виробництво, для того щоб не було перевиробництва, не було демпінгу цін тощо. Наскільки мені відомо, в країнах Прибалтики фермери, маючи землі, просто отримують компенсацію, близько 300 євро за один гектар, для того, щоб нічого не вирощувати. Квоти жостко визначені на виробництво, наприклад, винограду. Є певні пріорітети у таких країн як Іспанія, Франція, частково квоти є у Італії. Вони скасовані в Болгарії, Угорщині. На сьогоднішній день ми так само не бачимо в Європі овочевої болгарської продукції, яка там раніше була, цим займається або Ізраїль, або ще якісь країни, яким Євросоюз визначає квоти. Тому не можна говорити, що в Європі сьогодні ринкова економіка. Там є країни, які чітко займаються вирощуванням кукурудзи, ріпаку, технічних культур, олійних. Високо ліквідна продукція вирощується у нас, на території України, це в основному, соняшник. В плані економіки масло затребуване і з урахуванням енергозберігаючих технологій, там відходи від цього виробництва: лушпиння, насіння, макуха, йде на корми. У країнах заходу це все реалізується, там це затребувано. Але виробляти на своїх грунтах таку продукцію не доцільно. Тому, зберігаючи свої ґрунту, вони скидають це на інші країни і пропонують їм вирощувати ці види продукції, щоб зберегти родючість своїх грунтів.

Як відомо, в Європі жорсткі критерії в плані стандартизації, сертифікації. Для того, щоб наша продукція потрапляла на європейський ринок потрібно підняти технології. Змінювати технології – це великі кошти, це кадри, і повинен бути гарантований ринок збуту, бо сьогодні можна зробити все що завгодно, але якщо немає реалізації кінцевого продукту підприємство зупиниться, будь-яке виробництво, будь-яка промисловість стане в глухий кут. Для цього має бути певне замовлення. У Євросоюзі ми обмежені. У нас можливості виробництва сільськогосподарської продукції набагато більше, ніж взагалі вони будуть затребувані в Європі. Можете собі уявити: Аргентина, де вона знаходиться, і не дивлячись на територію не з найкращими кліматичними умовами для виробництва зернових культур, експортує зерно в усьому світі. Там клімат такий же як у Криму, в Херсоні – там немає високого показника врожайності, як у нас на чорноземах. Тому складно говорити про те, що ми повністю зможемо реалізувати нашу продукцію в Європі – нам потрібно буде, в будь-якому випадку, шукати додаткові ринки.

На наших землях врожайність озимої пшениці досягає до 100 центнерів з гектара. Виробництво кукурудзи 100-120 центнерів з гектара. Це високі показники. На наших чорноземах з технологіями наших зарубіжних партнерів це все реально. Хоча й наші вчені теж домагаються успіху, результатів: у них є певні сорти української пшениці, адаптованих під наші кліматичні умови. Для цього звичайно потрібно міняти ряд параметрів, для того, щоб досягати цих врожаїв (наприклад техніку). Ну, і знову ж таки, дотримання сівозміни. Іноді сівозміна передбачає, наприклад, те, що земля повинна бути в парах, в такому стані відпочинку. Але будь-кому, хто взяв в оренду землю у людей не поясниш, що ваша земля, на жаль, цього року не обробляється, я вам не можу заплатити оренду – йому все одно потрібно платити. Це є частина накладних витрат, які в подальшому враховуються в собівартості продукції. Але у нас ніхто, практично, цим не займається, такого немає щоб земля «гуляла» – вона повністю чимось засівається. Отримуючи кредити при посівній, на цей кредит покладені відсотки плюс перед посівною в нашій країні відбувається подорожчання палива і ми в кінцевому підсумку бачимо невиправдані накладні витрати на кінцевій ціні продукції. Говорячи про такі речі як система оподаткування, яка теж сьогодні не досконала, і є форма єдиного сільгосп податку і є загальна система оподаткування. У кожному конкретному випадку це не рівні умови для суб’єктів господарювання у цій галузі. Повинен бути якийсь регламент, якісь єдині правила для всіх.

Коли ми дивимося на поле це ж не тільки в далечінь йде гладь морська, поля є різної форми, різного грунту, землі різної географії, є такі поля, які по 100 і 200 га, а є просто такі, які знаходяться між полів, полісся, між озер, цими шматочками в основному займаються фермери, вони знаходяться в більш іншій ситуації, бо великі холдинги, які мають можливість оптом і за оптовими цінами закуповувати отрутохімікати, паливно-мастильний матеріал, то фермер, який обробляє 50 га землі, у порівнянні з господарством, яке обробляє 10 тисяч га землі, знаходяться в абсолютно різних умовах. Але звідси виходить і якість, і вартість, і їхні доходи, а при входженні в сільськогосподарський сектор великих холдингів відпадає необхідність в робочих руках, процеси, в основному, механізовані, і, по суті справи, та інфраструктура населених пунктів, яка була раніше заселена для роботи фахівців на сільгосп підприємствах втрачають свою актуальність, і молодь шукає себе в інших напрямках, і актуальність сіл, дрібних сіл, хутірців вже передбачено.

На сьогоднішній день ми працюємо над тим, щоб залучити інвесторів, для нових проектів, для того, щоб село підняти в більш новому форматі і вирішити питання залучення молоді. У нас, на території Харкова 4 сільськогосподарських ВНЗ та спеціалісти, які випускаються не бачать себе в перспективах. Хоча, є багато талановитих і ми вже переглядали в деяких господарствах агрономів, які вийшли з практикою, які готові застосувати себе, але для цього потрібно, щоб керівник сільгосппідприємства повірив молодому спеціалісту. Тому що керівник вкладає гроші, а кожен випускник пробує себе. Ми працюємо з ВНЗ, керівництвом ВНЗ, щоб протягом процесу навчання ми могли бачити фахівців, кого вони нам готують і найбільш відповідальних тоді вже рекомендуємо керівникам фермерських господарств. Тим, які беруть активну позицію у громадському житті. Сьогодні всі проблеми в селі скинуті на органи місцевого управління, вони не завжди з цим справляються і привертають завжди фермерів. І ми намагаємося поєднувати підготовку фахівців, які у нас є до тих фермерів, які займаються соціальними питаннями.

Питання молоді в агропромисловому комплексі теж стоїть дуже гостро. Чому молодь не хоче працювати в цьому секторі і що її відштовхує? Просто приїхати в село, і подивитися, наприклад, в якому стані клуб, то смішно дивитися, коли ти приходиш в клуб, і там бібліотекар, ви можете уявити бібліотекаря в клубі? Кому з молоді може знадобитися бібліотека і хто туди зайде. Я ось заради інтересу заходив у бібліотеку і говорив: «Покажіть мені картки ваших абонентів. Я хочу подивитися, навіщо ви тут сидите, навіщо вам платять зарплату». Але в штаті повинен бути бібліотекар. Поганий стан клубів, по-перше, потім наявність працівників культури, які там організовують все це дозвілля. Напевно все це і відштовхує молодь їхати працювати в село. Люди ж різнобічні, мають вихід своєї енергії не тільки на виробництві, але і в побуті, і в соціумі, в спілкуванні. Тому ми намагаємося співпрацювати з працівниками сільгоспідприємств, переконуємо, що якщо вони надалі хочуть мати перспективу розвитку і надалі мати фахівців, їм потрібно займатися соціальними питаннями. У населених пунктах, які ближче до міста ситуація набагато складніша. Там, де є віддаленість, там де більше 100 км віддаленість, перспектива в цьому напрямку є. У місті більший спектр пропозицій і більший ринок праці, тому не кожен захоче мати господарство. Як правило, рідко коли люди їдуть в село. В основному, все ж їдуть з села в місто і рідко коли успішні жителі села, маючи своє господарство, можуть переконати своїх дітей продовжувати їх справу. Хоча на сьогоднішній день ідея чистої екології і затребуваність в натуральних продуктах живе і рано чи пізно ми до цього прийдемо. Сьогоднішня ситуація в економіці складна і сама зайнятість населення це одне з питань, де б люди могли себе реалізувати. Враховуючи те, що у нас, як би, відійшов Крим, є така необхідність і попит на ринку виробництва фруктів, наприклад.

У нас в області (Харківська область) є проект «Нове село», який був би цікавий для роботи молодих спеціалістів, яких можна було б залучити, зацікавити і інфраструктурою, і соціальною сферою, і наявністю шкіл, садочків на цій території. І, по суті справи, це повинні бути нові ферми з тваринництвом, більш продуктивним, ніж ми маємо. Спільно з виробництвом рослинництва і тваринництва є більший діапазон для зміни сівозміни та ефективного використання грунту. Коли є можливість вирощувати культуру для кормових інгредієнтів тваринництва, тоді це настільки окупається і є вигідним, ніж просто мати землю без тваринництва. Хоча тваринництво – це дуже складний напрямок і потрібні роки, для того що б було стадо, поголів’я, для того щоб був шлейф у тваринництві, тобто своя порода.

Ми зараз над цим працюємо і займаємося, допомагаємо людям, фермерам знаходити варіанти і можливість згідно до їхніх умов. У нас, в Харківській області, є різні умови: є північ, є південь, яким притаманні різні терміни дозрівання, різні землі, різні умови праці, різні форми використання земель.