Ігор Луценко: «Ця система взагалі не є ні разу інтелектуальною, вона підкоряється лише грубій силі»

Ігор Луценко народним депутатом став лише на останніх виборах — до того він ввійшов у Вікіпедію як журналіст та редактор різних видань, а також громадський активіст, котрий активно боровся з незаконною забудовою історичного центру Києва. Торік, під час Євромайдану, коли ми напружено стежили за новинами, 21 січня двічі за добу ім’я Ігоря Луценка повторили, здається, всі: коли стало відомо про його викрадення та коли з’явилося повідомлення про те, що активіст наразі перебуває у лікарні…Ігор Луценко 2

Це все вже історія. Ігор Луценко уже і не заступник коменданта Євромайдану, і не боєць батальйону «Азов», і вже навіть не депутат Київської міської ради. Щоправда, коли його представляють як колишнього активіста Громадського сектору Євромайдану, а нині нардепа, він уточнює, що все одно залишився громадським активістом. Це правда. Ігор Луценко — представник нового покоління нардепів, котрі не просто вийшли з громадських рухів, а й зберегли з цими рухами якнайтісніший зв’язок. Щоправда, у реаліях українського парламентаризму просувати зміни дуже складно, але, по-перше, хтось же мусить це робити, а по-друге, Ігор Луценко,  мабуть, знав, на що йшов :).

— Ти йшов у владу, сподіваючись принести туди нові стандарти?

— Аякже!

— Це було твоє єдине завдання?

— Звичайно, ні — багато було завдань.

— Які з них уже вдалося вирішити, які в процесі?

— За великим рахунком є одне велике завдання, і воно було і до перебування на якихось офіційних посадах: змінити країну, побудувати державу вільних, добрих і розумних людей.

Все-таки з нашим приходом багато в парламенті змінилося. Будемо говорити прямо: той парламент, що був, і цей не порівняти: зовсім інші традиції, зовсім інші підходи — все-таки налагоджується демократичність, прозорість тощо. Наш комітет, як і більшість комітетів, працює відкрито. Серед депутатів є навіть певна конкуренція за те, щоб бути лобістами громадянських ініціатив — раніше ці ініціативи взагалі нікого не цікавили. Звісно, якщо брати велику планку — відповідати тим вимогам, з якими робилася революція — то слід розуміти, що революція — це набагато більш складне завдання, ніж переворот чи переобрання якогось парламенту, тому до виконання нашого завдання дуже далеко. Хоча працюємо! Наприклад, в якості роботи з технічної зміни функціонування парламенту –дотримання регламенту. І Лещенко блокував парламентську трибуну, і за моєї участі відбувалося блокування засідання у зв’язку з фактом кнопкодавства. Готуємо зараз позови до суду щодо порушення регламенту. Поки що все йде по наростаючій.

— Ти член комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції. Розкажи, як це запобігання і протидія виглядають на практиці.

— Як виявилося, у нас немає формальних механізмів боротьби з корупцією — тільки редагувати законопроекти, запропоновані нашими депутатами. Окрім цього, ми маємо ще один спосіб боротися з корупцією — це розголос. У цьому сенсі комітет — принаймні на початку нашої роботи — був таким собі майданчиком для розголосу, чимось на кшталт телешоу: запрошувались якісь поважні гості із запитаннями щодо корупційної тематики… Отакими двома способами боремося… Результати? Хтось вважає, що за нашої подачі було звільнено Ярему. Хтось так не вважає, але до виборів це було моєю політичною обіцянкою: Ярема мав піти, і він пішов.

— Себто повноважень рубати руки корупціонерам у вас немає?

— Немає, звісно :). Можна було би думати про те, яким чином розширити повноваження комітету, але, чесно кажучи, більшість його членів не уявляють ні цих повноважень, ні того, що таке взагалі корупція, відповідність чи невідповідність антикорупційному законодавству… Вони вважають, що ми можемо на власний розсуд тлумачити розуміння корупції — грубо кажучи, популярний юридичний нігілізм, тобто заперечення права як такого.

— Ваші повноваження взагалі десь зафіксовані? З ними можна ознайомитися?

— У законі про комітети та законі про регламент.

— 28 листопада ви з Громадським сектором Євромайдану ініціювали створення у ВР Комісії з питань притягнення до відповідальності осіб, причетних до злочинів, скоєних під час Євромайдану. Ця комісія за участі народних депутатів України з різних фракцій покликана була здійснювати громадський і депутатський контроль за ходом розслідування злочинів проти мирних протестувальників під час Революції Гідності по всій Україні. Що сталося далі?

— На одній прес-конференції, присвяченій сумному ювілеєві масових розстрілів на Майдані 20 лютого, я казав, що створення цієї комісії штучно затягується. Збоку скидається на те, що вигідно це нинішнім очільникам силових відомств, у яких залишилися підлеглі, замішані у злочинах проти Євромайдану, і зараз іде абсолютно тупе ігнорування постанови про створення такої Тимчасової слідчої комісії. Поки що я намагаюся вирішити це питання мирно, але, можливо, через деякий час доведеться сказати, що керівництво парламенту не вважає за потрібне створювати таку парламентську комісію і блокує її створення.

— Що надалі збираєшся робити ти зі свого боку і чим тобі може допомогти громадськість?

— Я вирішив перші три місяці бути чемним парламентарієм, максимально неконфліктним — крім випадків уже зовсім кричущих, як те ж кнопкодавство, яке є плювком в очі будь-кого, хто обирався до цього парламенту. Якихось своїх ключових законопроектів я ще не представляв. Тепер, коли я більш-менш зрозумів, як тут усе працює :), робитиму більш радикальні речі, тому що ця система взагалі не є ні разу інтелектуальною, вона підкоряється лише грубій силі.

— У чому це буде виражатися?

— Це поки що військова таємниця :). У законопроектах, звісно :). Не можу ж я бить морди… Це теж, до речі, дуже нудна і безперспективна річ.

— Але іноді дуже корисна :).

— Громадськість же може допомогти насамперед консультаціями та моральною підтримкою. Але, звісно, потрібні акції, потрібен розголос — інформаційний простір треба розкачувати. Бо що таке заява депутата? Вона зазвичай сприймається як політичне бла-бла-бла. А коли ти це повториш десять тисяч разів, люди починають щось розуміти. І для того, щоб пролунали ці десять тисяч разів, треба, щоб тисяча людей це повторила по десять разів. Отака от математика.

— А що кожен із нас, пересічних громадян, не залучених в якісь організації, може зробити для запобігання і протидії корупції?

— Треба більше ходити в суди. В Америці це національний спорт. Людина може дати найкращий сигнал, зрозумівши, як їй бити чиновників та інших тварюк, саме через участь у судах, через оскарження тих чи тих рішень. Це насправді дуже цікаво й іноді навіть видовищно.

Найкраща профілактика корупції — це постійний пресинг чиновників, спілкування з ними, зазирання у всі шпарини їх життя. І навпаки, гарантована смерть держави, бунт, розпад і кров — це коли громадяни віритимуть у турботливих чиновників і дадуть їм спокій.

Атанайя Та

Журналістика — це в мене вроджене :). У вільний від неї час — діти, громадська діяльність, красне письменство, бардівство (може ж бути таке слово?) та вишивання.