Чи дозволяють нові закони командирам стріляти в підлеглих?

Нові закони, пов’язані з посиленням кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців, викликали неабиякий суспільний резонанс. Чи справді надані командирам права є надзвичайними і безпрецедентними?

На початку лютого 2015 року Верховна Рада України ухвалила два закони № 1552 та № 1762, що вносять зміни до деяких законодавчих актів України стосовно посилення відповідальності військовослужбовців [1, 2]. Змін зазнають Кримінальний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-виконавчий кодекс, Статути Збройних Сил України та Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За вчинення таких військових злочинів як непокора, невиконання наказу, опір начальникові, дезертирство, недбале ставлення до військової служби та багатьох інших військовослужбовці тепер нестимуть кримінальну відповідальність. Неможливість здійснення покарання за такі злочини в рядах військовослужбовців АТО до цього моменту пояснюється відсутністю «воєнного стану», який був передбачений в якості кваліфікуючої ознаки вказаних правопорушень. Згідно зі змінами до Кримінального кодексу, тепер зазначені дії будуть вважатися злочинами у разі вчинення «в умовах особливого періоду, в тому числі воєнного стану».

У Кодексі України про адміністративні правопорушення також з’являться 12 нових статей. Найважливішими змінами КУпАП стануть нові правопорушення, такі як розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв військовослужбовцями, порушення правил поводження зі зброєю, необережне знищення або пошкодження військового майна та інші. Нововведення також передбачають адміністративну відповідальність військових службових осіб за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень та бездіяльність.

Разом з тим викликає занепокоєння нове адміністративне стягнення — арешт з утриманням на гауптвахті. Норма, яка його передбачає, не визначає у своїй гіпотезі яке саме порушення має бути вчинено, що наражає на ризик невизначеності в практиці судів. Ця норма тільки встановлює, що арешт «застосовується лише у виключних випадках за окремі види військових адміністративних правопорушень».

Однак, найнебезпечнішою нормою стане нова стаття 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої до солдатів, у діях яких є ознаки кримінального правопорушення, може бути застосована фізична сила, спеціальні засоби та зброя з метою припинення скоєння злочину. При цьому, можна стріляти без попередження, якщо ситуація не дає часу для цього.

Ця стаття ні в якому разі не може бути розцінена та у подальшому застосована як така, що виключає кримінальну відповідальність за вбивство або поранення людини. Кримінальна відповідальність за вбивство або спричинення тілесних ушкоджень може бути виключена тільки у відповідності зі статтею 38 Кримінального кодексу України (ККУ), яка передбачає такі підстави. Це таке ж просте правило, як те, що цивільний процес стосується цивільних правовідносин, а спеціалізовані суди розглядають справи своєї предметної юрисдикції.

Вказана вище стаття ККУ передбачає, що дії, направлені на затримання злочинця одразу після скоєння посягання не визнаються злочинними, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищенням заходів вважається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця [3]. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону», розкриваючи підстави виключення кримінальної відповідальності, відзначає, зокрема, що це стосується діяльності (із запобігання злочинам і затримання правопорушників) представників влади, працівників правоохоронних  органів,  членів  громадських  формувань  з охорони громадського порядку і державного кордону  або  військовослужбовців [4].

Таким чином, таке вбивство або поранення солдата чітко підпорядковане кримінальному закону та не може бути виправдане «особливим» станом в Україні або приписом дисциплінарної норми, яка по своїй природі не здатна впливати на кваліфікацію злочину.

Більш того, застосування зброї повинно бути виправданим. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України як раз зазначає обов’язкові правила користування зброєю військовослужбовцями: Застосування   заходів   фізичного  впливу,  спеціальних засобів  та  зброї  допускається,  якщо  інші   заходи   виявилися неефективними  або якщо через обставини застосування інших заходів є  неможливим… У разі застосування і використання зброї  військовослужбовець зобов’язаний  вжити  всіх  заходів  для того,  щоб не було завдано шкоди стороннім особам [5].

Перш ніж стріляти в підлеглого солдата, військова службова особа, яка має відповідні повноваження, повинна не тільки побачити в його діях кримінальне правопорушення, вона також повинна впевнитись, що інші шляхи його затримання або припинення порушення відсутні.

Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що застосування сили, яке може призвести до смерті, має бути «абсолютно необхідним», тобто чітко пропорційним результату[6]. Відповідно до цього принципу національна законодавча база, яка регулює затримання, повинна піддавати застосування вогнепальної зброї детальній оцінці ситуації, характеру скоєного злочину та загрози, яку злочинець представляє [7]. Окрім того, кожна держава повинна встановити і суворо застосовувати систему адекватних і ефективних заходів , спрямованих на запобігання неналежного використання зброї службовцями, що надаються їм в рамках їх службових обов’язків [8].

Відтак застосування зброї по відношенню до солдат для начальника не тільки можливість, а й відповідальність.

Позитивним серед змін слід відзначити закріплення гарантії того, що військовослужбовець, який відбуває покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, та його сім’я не втрачають права на пільги. Нагадаю, не мають права на пільги військовослужбовці, які відбувають покарання за злочин у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі, у тому числі на довічний строк [9].

Важливо тут також розуміти наслідки злочинних дій під час особливого періоду, а саме, те, що здебільшого військові злочини в цей час каратимуться не триманням в дисциплінарному батальйоні, а позбавленням волі й на значний час (більш ніж граничний строк тримання в дисциплінарному батальйоні). Увесь цей час особа, яка скоїла злочин, не матиме права на пільги за законом.

[1] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладання обов’язків у особливий період, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53587
[2] Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53043
[3] Кримінальний кодекс України, http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1424011610312709
[4] П О С Т А Н О В А N 1 від 26.04.2002 Про судову практику у справах про необхідну оборону, http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-02
[5] З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/548-14/print1390422121027191
[6] Хациев против России, http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-152354
[7] Дело «Соаре и другие против Румынии», http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-116221
[8] Дело Сасо Горгиева против бывшей «Югославской Республики Македония», http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-110543
[9] Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2011-12