Або плати, або — коти

Тисячі студентів з усієї України мріють навчатись у Київських університетах, адже це є і престижним, і цікавим. Та знайти прийнятне житло у столиці України непросто.

Кожен  приїжджий студент столичного ВНЗ розкаже вам жалісну історію про те, як  важко і довго він адаптувався до життя в гуртожитку, або як рано йому доводиться прокидатись, щоб встигнути на пару, початок якої о дев’ятій , якщо він з області і живе вдома.

От і виходить, що студенти-некияни, яким не надається гуртожиток, змушені щодня  витрачати купу часу та коштів на дорогу. Через це деякі й вирішують орендувати житло.

Але всім відомо, які це шалені гроші! Сьогодні орендодавці пропонують окрему кімнату в середньому за 2000 грн. Підселення (тобто проживання в кімнаті з самою хазяйкою, або з ще одним орендарем) можна знайти за 1200 грн, навіть якщо шукати у віддалених від метро районах — мінімум за 900. До того ж, в більшості випадків, з вас вимагатимуть сплату частини комунальних платежів( це ще 200-300 грн). Факт залишається фактом — дорого. Далеко не кожен в змозі собі це дозволити.

Втупивши до ВНЗ, я опинилась у подібній ситуації.

Не дивлячись на те, що дорога до університету займала майже 2 години, а заняття починались о восьмій, в наданні гуртожитку мені відмовили. Адже Київська область не підлягає заселенню.

А тому, мій особистий досвід налічує безліч спроб  зняти кімнату недорого. Кілька таких варіантів були справді за межею абсурду.

Отже, пошуки мої почались з того, що я обирала і обдзвонювала лише ті оголошення, де вказана ціна за проживання становила близько 700 грн (так, таке буває, але досить нечасто, і з безліччю не вказаних в оголошенні, недоліків).

Багато разів я потрапляла на варіанти, де у кімнаті вже проживало кілька людей. Мені за 700-800 гривень пропонували підселитись четвертою або третьою.

Траплялось, що за цю ж ціну в кімнаті зі мною мала проживати лише одна дівчина, або  хазяйка. Але в цих випадках сам будинок знаходився у такому районі, до якого треба було б діставатися хвилин 20 транспортом від кінцевої станції метро (наприклад, Троєщина, Бортничі чи ДВРЗ).

Мій розпач не мав меж. Але часом траплялись пропозиції оренди житла майже задарма. Умовою була допомога по дому, або догляд за похилою людиною чи дитиною.

Один з таких варіантів зацікавив нас з подругою, бо ж в неї була подібна до моєї ситуація.

Доброзичливий орендодавець пропонував кімнату лише за 500 гривень на двох! Ми в свою чергу повинні були підтримувати чистоту та доглядати за будинком, адже сам хазяїн, за його словами, був у постійних роз’їздах. Тому він і шукав охайних квартирантів, яким можна було б довіряти як «своїм людям». Все здавалось нормальним. Але лише при особистій зустрічі, нас повідомили, що в  обов’язки «своїх людей» входить і функція коханки… Звісно, після цього ми люб’язно, стримуючи сміх, сказали, що подумаємо і з поспіхом зникли. А вслід почули: «Ви швидше думайте, бо ж зараз початок навчального року, і ці місця вже скоро будуть зайняті кимось іншим!».

Яка безвихідь може підштовхнути сучасну студентку до такого варіанту? Невідомо.

Пізніше я знайшла ще одне схоже оголошення — кімната за 400 грн плюс допомога по дому. В цьому випадку підозр не виникало, бо ж по телефону зі мною розмовляв літній дідусь, який буркотів, що я «взяла слухавку коли він дзвонив, а в нього на рахунку залишалось лише 50 копійок». Все здавалось логічним — людина похилого віку просто шукає помічника по домашньому господарству. Але й тут на мене чекало розчарування. Цей орендодавець при зустрічі сказав, що він ще й доплатить, якщо погоджусь виконувати роль співмешканки.

Це могло б здаватись смішним, якби не було так страшно. За моєї присутності йому дзвонила ще одна дівчина, яка теж погодилась приїхати, щоб подивитись кімнату.

Головне те, що телефоном ця умова не повідомляється. Все стає ясно лише при зустрічі.

В результаті — втрачений час та нерви.

Але настав момент, коли, здавалось, ідеальний варіант було знайдено. Мила бабуся погодилась здати кімнату за допомогу по дому, адже сама вона вже погано пересувалась, і тому самостійно прибрати квартиру чи сходити до аптеки їй було не до снаги.

Що вам сказати, ці кілька днів були величезною мукою для моєї нестійкої нервової системи. По-перше, треба було вислуховувати нескінченні рекомендації з прибирання         (одного дня ми прибирали лише кухню майже 8 годин), прасування, приготування їжі та походу по магазинах (адже є такі  місця, в яких щось можна купити на цілу гривню дешевше, а десь (і ніде інакше!) продають «тільки свіжі продукти»). До того ж, треба було звітувати, куди я йду, чому, коли повернусь (ні в якому разі пізно!), а також вставати зарання і не шуміти після 20 години.

По-друге, вже традиційно, телефоном мені забули сказати, що оскільки проживання безкоштовне, то комунальні повинна сплачувати я. А це, як виявилось, 900 гривень!

Вибачте, але чи не схоже це на рабство, ще й з доплатою? Саме така асоціація досі не виходить в мене з голови.

Кінцевим був такий варіант. Похилий  сімдесятип’ятирічний дідусь просив допомагати йому з будинком і готувати раз у 3 дні (остання умова особливо порадувала, бо ж куховарити не люблю). Комунальні сплачувати було не потрібно. Все влаштовувало.

Але по приїзду стало ясно, чому з ним досі ніхто не живе. Справа в тому, що в двох кімнатах крім хазяїна проживають також  семеро веселих котів. Їх присутність можна відчути ще з порогу, якщо ви розумієте, про що я. Можна лише уявляти, як доглядає похила людина, яка погано пересувається, за стількома тваринами, і в якому стані знаходиться квартира… Можливо хтось і погодиться на подібні умови, але це буде точно не людина з алергією).

Так, я змирилась з довгою дорогою додому і  ранніми підйомами. Ну а для тих кому не під силу такий спосіб життя, і хто все ж вирішив шукати житло подібним чином, маю кілька порад.

Звертаючи увагу на ціну, майте на увазі, що до неї, скоріше за все, доведеться додати  комунальні платежі.

Коли читаєте оголошення, подивіться, хто його виклав — хазяїн квартири чи агентство нерухомості . Якщо оголошення від агента, то при вдалій угоді ви повинні будете сплатити йому половину суми від вартості оренди одноразово. Тобто, якщо ваша кімната коштує 2000 грн, то доведеться сплатити ще 1000 гривень посереднику, який її надав. Отже, щоб не переплачувати, шукайте оголошення від хазяїв.

Якщо зібрались на огляд, повідомте усім куди, і за якою адресою їдете.

Найкраще, що можна зробити — це вияснити  усі  аспекти  у телефонному режимі. Зазвичай про недоліки вам не повідомлятимуть у оголошеннях, тому намагайтесь дізнатись про все, що вас цікавить, ще до особистої зустрічі, щоб не витрачати дарма час. І не соромтесь ніяких запитань, адже вам там жити!

Особисто я вважаю, що найприйнятніше — це винаймати квартиру з кількома друзями. Так, це буде дорожче, але вас ніхто не контролюватиме і не потрібно буде вислуховувати постійні зауваження хазяїв.

Варіанти, що мені траплялись, були далеко не ідеальні. Проте, це не означає, що неможливо знайти щось подібне, але з дійсно нормальними умовами. Варто тільки ретельно шукати, і пам’ятати одне золоте правило: «Безкоштовний сир буває  лише у мишоловці».

  • Маргаретта Кузька

    Реальна правда життя!!!!